6

 

У справі № 712/9213/18 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1»; визнати протиправним та скасувати наказ «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 – старшого статистика сектору інформаційної підтримки Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області»; поновити її на роботі старшого статистика сектору інформаційної підтримки Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Наказ про звільнення позивачка вважає протиправним, оскільки вона не вчиняла жодних дисциплінарних проступків, не порушувала трудової дисципліни, будь-які пояснення у неї з цього приводу не відбиралися, а акти про відсутність працівника на роботі є сфальсифікованими.

 

Суд першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Суд першої інстанції керувався тим, що відповідач правомірно прийняв рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки остання допустила прогули без поважних причин.

Суд вважав, що невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні без попередження власника або уповноваженого ним органу визнається прогулом і може бути причиною звільнення працівника.

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

 

Касаційну скаргу позивача обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили положення ч. 4 ст. 80 КЗпП України та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про відпустки». Продовження відпустки не залежить від волі роботодавця, на відміну від її перенесення на інший термін, що вирішується за взаємною згодою сторін. Зміст ст. 80 КЗпП України та статті 11 Закону України «Про відпустки» не містить слова «заява» та будь-якої інформації чи посилання на нормативно-правовий акт, згідно з яким працівник повинен писати заяву для продовження щорічної відпустки. У ОСОБА_1 відбулося автоматичне продовження невикористаної частини відпустки.

 

Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї і вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки» передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, щорічна відпустка повинна бути продовжена або перенесена на інший період.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

Тобто ні КЗпП України, ні Закон України «Про відпустки» не передбачає звернення працівника з заявою про продовження відпустки, як не передбачає і необхідності отримання на це згоди роботодавця, оскільки період надання відпустки сторонами уже узгоджено, однак неможливість її використання саме у зазначені в наказі дати спричинена обставинами, які не залежать від волі жодної зі сторін.

Єдиним обов`язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі листа непрацездатності.

При цьому ні КЗпП України, ні Закон України «Про відпустки» не передбачають саме і виключно письмової форми повідомлення про тимчасову непрацездатність. І таке повідомлення може бути вчинене у будь-який спосіб. А надання листа непрацездатності можливе після виходу з відпустки, що буде підтвердженням правомірності такого продовження і унеможливить обмеження прав працівника та не порушить прав роботодавця, який за відсутності належного підтвердження настання тимчасової непрацездатності не позбавлений можливості прийняти рішення про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Приписів щодо обов`язкового погодження продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, під час тривалості відпустки та звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки зазначені норми не містять.

Продовження відпустки не потребує спеціальних дій з боку працівника, тоді як перенесення вимагає згоди роботодавця та ініціативи працівника. Так само й коли працівник уже подав заяву про відпустку, то в разі вибору ним варіанта «продовження» відпустки немає необхідності подавати ще одну заяву, оскільки відпочинок поновлюється після перерви. Разом з цим у разі вибору варіанта «перенесення» відпустки працівник погоджує з роботодавцем новий час відпочинку і повинен написати заяву про таке бажання, а роботодавець – видати новий наказ.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов`язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин.

Аналізуючи вказані обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом щодо продовження щорічної відпустки.

 

Law firm “Marzoni”