Карантин – синонім обмеження багатьох сфер діяльності. Якщо роботу дистанційно виконувати неможливо або завантаженість працівника через карантин, мінімальна (чи взагалі відсутня) – запроваджуйте простій .
Зупинення можливості виконання трудових функцій працівником (в тому числі, у зв’язку з карантинними обмеженнями) – це підстава для простою.
Питання про запровадження простою вирішується роботодавцем.
Для цього необхідно видати наказ про простій, в якому вказати:
- підставу його запровадження;
- час простою;
- категорії працівників, на яких він поширюється;
- порядок оплати праці;
- необхідність присутності чи відсутність працівників на робочих місцях.
Для того щоб скасувати простій та повернути працівників на роботу після завершення карантину чи пом’якшення карантинних заходів, видається наказ про припинення простою.
У зв’язку з карантином запроваджується так званий «простій не з вини працівника» (КЗпП оперує також поняттям «простій з вини працівника» – такий простій має інші, некарантинні, підстави і не оплачується).
Цікаво, що COVID-19 вплинув і на простій. Законом України від 30.03.2020 №540-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” запроваджено оплату працівнику часу простою не з його вини, з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки окладу.
Це мінімальна державна гарантія в оплаті праці, тому її обов’язково необхідно дотримувати. Водночас, трудовим чи колективним договорами можуть бути визначені вищі рівні оплати за час простою.
