Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 472/786/18 та встановив, що сплата орендної плати в більшому розмірі не надає права орендарю на повернення цих сум у розумінні статті 1215 ЦК України.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що громадянка України звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «М» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Вказувала, що між нею та сільськогосподарським закритим акціонерним товариством, правонаступником якого є ПрАТ «М», укладений договір оренди землі, за умовами якого вона передала у користування СЗАТ «М» вищезазначену землю на 5 років зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 723,00 грн. 

Пізніше між ними було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі, яким збільшено строк його дії з 5 до 10 років.

Оскільки договір оренди набув чинності з моменту його державної реєстрації 6 червня 2008 року і його дія спливає 6 червня  2018 року, вона більш ніж за два місяці до закінчення строку дії договору надіслала відповідачу письмову вимогу, в якій просила виплатити заборгованість з орендної плати та повернути земельну ділянку після закінчення строку оренди.

Зі свого боку, ПрАТ «М» звернулось до суду з зустрічним позовом про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави. Свої вимоги товариство мотивувало тим, що за умовами договору оренди орендна плата визначена у розмірі 1,5 від нормативної грошової оцінки землі. Між тим, за період дії договору оренди землі орендодавцем отримано від товариства орендної плати у значно більшому розмірі, а тому ПрАТ «М» просило стягнути 11 088,33 грн, отриманих без достатньої правової підстави.

Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено частково. Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом заборони ПрАТ «М» проводити аграрні роботи на даній земельній ділянці та зобов`язання ПрАТ «Миколаївське» звільнити ділянку від свого майна (посівів, врожаю).

У задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ «М»  про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави, відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Так, обґрунтовуючи підстави зустрічного позову, ПрАТ «М» посилалось на те, що за період дії договору орендодавцем отримано орендної плати на 11 088,33 грн більше, ніж належало до сплати за цим договором. Таким чином орендар вважає, що зазначена сума переплати є коштами, які орендодавець отримала безпідставно, а тому повинна повернути їх товариству відповідно до вимог частини першої статті 1212 ЦК України.

ВС зазначив, що відповідно до частини першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов’язань.

Встановивши, що відсутні умови для виникнення кондикційного зобов`язання, оскільки грошові кошти ПрАТ перераховані особі на підставі договору оренди землі від 15 березня 2007 року, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

ВС зауважив, що відмовляючи у задоволенні позову ПрАТ «М», суди правильно виходили з того, що сплата орендної плати в більшому розмірі не надає право орендарю на повернення цих сум у розумінні статті 1215 ЦК України.

Крім того, ВС підкреслив, що аргументи, викладені у касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інтонації – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли договір оренди землі вважається укладеним.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.