Постанова Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17
Ключові тези:
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила:
– визнати за нею право власності на 1/4 житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування;
– свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в 1/4 частині визнати таким, що втратило дію.
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ізюм Харківської області помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.
Зазначала, що вказаний житловий будинок є спільною власністю її батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який батьки побудували разом в період зареєстрованого шлюбу та зареєстрували на ім`я відповідача. Єдиними спадкоємцями першої черги після смерті батька є позивач – донька спадкодавця та відповідач – дружина спадкодавця в рівних частках.
17 липня 1999 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , у зв`язку з чим змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».
Після смерті батька ОСОБА_1 звернулася до Ізюмської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, на що 13 липня 1994 року отримала відповідь за № 179, в якій їй надавався строк 10 днів для звернення до суду з приводу оформлення спадщини, у зв`язку з тим, що вона не була згодна з часткою в спадщині після смерті батька. Однак до суду позивач не звернулася, тому що перебувала в скрутному матеріальному становищі.
Позивач зазначає, що спадщину після смерті батька вона прийняла, тому що подала до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття. На сьогоднішній день оформити спадщину в нотаріальній конторі не може, оскільки не має правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2019 року залишено без змін.
Касація:
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані всі обставини справи, не досліджено і не надано належної оцінки всім матеріалам справи, доказам та обставинам, суди підійшли формально до вивчення обставин справи. Вважає, що має право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ,в порядку спадкування.
КЦС вказав, що відповідно до статей 524, 525, 526 Цивільного кодексу Української РСР (18 липня 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим – день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини.
Статтею 527 Цивільного кодексу Української РСР (18 липня 1963 року) спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).
Враховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
